Синдром професійного вигорання профілактика

Синдром професійного вигорання профілактика

Нискогуз Ж.І.
Практичний психолог

Семінар-практикум для педагогічних працівників

Мета: інформування про феномен «професійного вигорання», його причини та наслідки; визначення шляхів профілактики та подолання.

Підвищений інтерес до проблеми емоційного вигорання обумовлений тим, що в колективі значно зросла кількість працівників, які почуваються виснаженими як морально, так і фізично. що в результаті позначається на ефективності професійної діяльності, психологічному самопочутті, так і на стосунках у сім’ї.

Чи відчуваєте Ви професійне (емоційне) вигорання у вашій роботі? Давайте ми з вами проведемо невеличке анкетування .

1 — Так, вигорів на 100%

2 — Вигорів наполовину

3 — Починаю вигорати

4 — Ні, ще тримаюсь

5 — А що це таке?

6 — І попіл мій розвіяли за вітром. ( жарт).

Чи знайомий вам стан, коли несподівано відчуваєш себе дуже стомленим, з’являється вкрай дивне відчуття, ніби всередині щось зломилося: до всього байдуже, усе дарма? Робота, яка так подобалася, якій віддавався без останку, без якої не уявляв своє життя, тепер не тішить, а дратує, спілкування з дітьми викликає негативні емоції. У голові лише одна думка: скоріше б закінчився робочий день! Удома теж нічого не хочеться, навіть спілкуватися з близькими…

Багато хто, мабуть, перебував у подібному стані. Психологи назвали його синдромом професійного вигорання.

Термін «професійне вигорання» з’явився у психологічній літературі відносно недавно. Його ввів американсь­кий психіатр Гербер Фрейденбергер у 1974 році для характеристики психіч­ного стану здорових людей, які інтенсивно спілкуються з клієнтами, пацієнтами, постійно перебувають в емоційно завантаженій атмосфері при наданні професійної допомоги. Це — люди, які працюють у системі «людина-людина»: лікарі, юристи, соціальні працівники, психіатри, психологи, вчи­телі тощо.

Нині він має вже діагностичний статус у «Міжнародній класифікації хвороб — 10»: «Z 73 — проблеми, пов’язані з труднощами управління власним життям».

Під синдромом професійного вигорання розуміють емоційне виснаження та спустошення, спричинені власною роботою. Він розвивається на тлі хронічного стресу, призводить до виснаження емоційно – енергетичних і особистісних ресурсів людини. Синдром професійного вигорання – це небезпечне професійне захворювання тих, хто працює з людьми: педагогів, лікарів, соціальних працівників, психологів. Відомий американський психолог Христина Маслач, яка одна з перших почала досліджувати цю проблему, стверджувала, що емоційне вигорання – це плата за співчуття.

Професія педагога посідає одне з перших місць з перелічених професій. Частково це зумовлено зростанням вимог до особистості педагога збоку суспільства, оскільки він відіграє провідну роль у навчальній діяльності. За словами українського педагога Костянтина Ушинського, «вплив особистості вихователя – не можна замінити ні підручниками, ні моральними тенденціями, ні системою покарань і заохочень». Тому проблема психологічного благополуччя педагога є однією з найбільш актуальних у сучасній педагогічній психології.

Професія педагога вирізняється низкою специфічних особливостей, головною з яких є безумовне спілкування з дітьми, а також вольовий стимул, який постійно спонукає до практичної педагогічної діяльності. Освітня діяльність не має фіксованого обсягу і загальноприйнятих критеріїв оцінки результативності, але потребує творчості, активного функціонування свідомості, постійної роботи над собою, удосконалення та поповнення знань, що часто призводить до емоційного перенапруження.

Працю вчителя, як слушно підкреслив В.О. Сухомлинський, — ні з чим не можна ні порівняти, ні зіставити. Ткач уже через годину бачить плоди своєї роботи. Сталевар через кілька годин радіє з вогненного потоку металу. Хлібороб, сіяч через кілька місяців милуються колосками і жменею зерна, вирощеного в полі… А вчителю треба працювати роками, щоб побачити предмет свого творіння, буває, минають десятиріччя і ледве-ледве починає позначатися те, що ти замислив. Нікого так часто не відвідує почуття незадоволення, як учителя, ні в якому ділі помилки і невдачі не ведуть до таких наслідків, як у вчительському.

Тож головними причинами професійного вигорання педагогів є:

— стрес, спричинений великою кількістю вимог;

— неспокійна обстановка на роботі, що потребує стійкої уваги і напруги;

— не завжди розумна організація праці;

— неувага до свого здоров’я.

З огляду на те, що психологічна перевтома призводить до зниження якості освітнього процесу, погіршення психологічного клімату в групі, а отже, і емоційного стану дітей, дуже важливо завчасно попередити виникнення синдрому емоційного вигорання.

Процес вигорання виникає в результаті внутрішнього накопичення негативних емоцій без відповідної «розрядки» і розвивається поступово. Спочатку у «вигораючого» починає зростати напруга у спілкуванні. Далі емоційна перевтома переходить у фізичну, людина не відчуває в собі сил для виконання навіть дріб’язкових справ, доводиться докладати багато зусиль, щоб примусити себе приступити до роботи.

Для того щоб оцінити свій емоційний стан і можливі симптоми професійного вигорання, необхідно скласти про них чітке уявлення. У психології прийнято розділяти симптоми професійного вигорання на три групи:

  • психофізичні;
  • соціально-психологічні;
  • поведінкові.

Психофізичні симптоми:

почуття постійної, неминаючої втоми не тільки по вечорах, але і зранку, відразу ж після сну (симптом хронічної втоми);

— відчуття емоційного і фізичного виснаження;

— зниження сприйнятливості і реактивності на зміни зовнішнього середовища (відсутність реакції цікавості та страху);

— загальна астенізація (слабість, зниження активності і енергії, погіршення біохімії крові і гормональних показників);

— часті безпричинні головні болі, постійні розлади шлунково-кишкового тракту;

— різка втрата чи різке збільшення ваги;

— повне чи часткове безсоння (швидке засипання і відсутність сну раннім ранком, починаючи з 4 год., або ж навпаки, нездатність заснути до 2—3 год. ночі і «важке» пробудження вранці, коли потрібно вставати па роботу);
— постійний загальмований, сонливий стан і бажання спати протягом усього дня;
— задишка або порушення дихання при фізичному чи емоційному навантаженні;
— помітне зниження зовнішньої і внутрішньої сенсорної чутливості: погіршення зору, слуху, нюху і дотику, втрата внутрішніх, тілесних відчуттів.

Соціально-психологічні симптоми:

— байдужість, нудьга, пасивність і депресія (знижений емоційний тонус, почуття пригніченості);

— підвищена дратівливість на незначні, дрібні події — часті нервові «зриви» (вибухи невмотивованого гніву чи відмова від спілкування, «відхід у себе»);

— постійне переживання негативних емоцій, для яких у зовнішній ситуації причин немає (почуття провини, невпевненості, образи, підозри, сорому);

— почуття неусвідомленого занепокоєння і підвищеної тривожності (відчуття, що «щось не так. як треба»);

— почуття гіпервідповідальності і постійний страх, що щось «не вийде», чи з чимось не вдасться впоратися;

— загальна негативна установка на життєві і професійні перспективи (типу «Як не намагайся, все одно нічого не вийде»).

Поведінкові симптоми:

відчуття, що робота стає все важчою і важчою, а виконувати її — все складніше і складніше;

— співробітник помітно змінює свій робочий режим дня (рано приходить на роботу і пізно йде або, навпаки, пізно приходить на роботу і рано йде);

— незалежно від об’єктивної необхідності, працівник постійно бере роботу додому, але вдома її не робить;

— керівник відмовляється від прийняття рішень, формулюючи різні причини для пояснень собі й іншим;

— відчуття, що все марно, зневіра, зниження ентузіазму стосовно роботи, байдужість до результатів;

— невиконання важливих, пріоритетних завдань і «застрягання» на дрібних деталях, витрата більшої частини робочого часу на погано усвідомлюване чи неусвідомлюване виконання автоматичних і елементарних дій;

— дистанціювання від співробітників і учнів, підвищення неадекватної критичності;

— зловживання алкоголем, різке зростання викурених за день цигарок, вживання наркотиків.

(Експрес-анкета для оцінювання рівня синдрому емоційного вигорання)

Експрес-анкета для оцінювання рівня синдрому емоційного вигорання

Інструкція. Шановний колего! Позначте наскільки кожне твердження відповідає Вашому стану. Дякуємо!

Синдром професійного вигорання профілактика

Профілактика професійного вигорання починається з розпізнавання і розуміння суті проблеми. Перший крок у контролі над процесом вигорання — взяти на себе відповідальність за своє власне переживання стресу і зобов’язати себе змінюватися. До яких заходів слід вдаватися?

Не існує простих або універсальних рішень. Важливо прийняти проблему і поступово розглядати, що саме вам потрібно і як пристосувати методи «приборкання стресу» до конкретної ситуації.

Люди, які стали жертвами вигорання, виснажені і деморалізовані, тому перш ніж обговорювати, що послужило причиною порушень, необхідно негайно виділити час і простір для відновлення енергії і скласти план відповідних заходів. Звертатися за допомогою необхідно як можна раніше, а нс тоді, коли вже пізно. Якщо ви хворі, не потрібно прикидатися здоровими, слід звернутися до свого лікаря, а не призначати собі лікарські препарати самостійно. Не можна не підкреслити, що відвідування лекцій і семінарів, а також читання і бесіди про вигорянні не замінять будь-яких дій у цьому напрямку. Кожному з нас необхідно стати своїм власним висококваліфікованим фахівцем щодо усунення стресу і навчитися встановлювати або міняти пріоритети і думати про зміну способу життя, вносячи зміни в нашу повсякденну рутину. Це може бути довгий, складний і іноді дорогий процес. Наслідки нехтування своїм професійним здоров’ям зазвичай значні.

Що робити, якщо ви помітили перші ознаки вигоряння? Передусім визнати, що вони є. Ті, хто допомагає іншим людям, як правило, прагнуть заперечувати власні психологічні труднощі. Важко зізнатися самому собі: «Я страждаю професійним вигоранням». Тим більше, що у важких життєвих ситуаціях включаються неусвідомлені внутрішні механізми захисту.

Серед них — раціоналізація, витіснення травматичних подій, «скам’яніння» почуттів і тіла. Люди часто оцінюють ці прояви невірно — як ознака власної «сили». Деякі захищаються від своїх власних важких станів і проблем за допомогою догляду активність, намагаються не думати про них пам’ятаєте Скарлетт з «Віднесених вітром» з її «Я подумаю про це завтра»?) і повністю віддають себе роботі, допомоги іншим людям. Допомога іншим дійсно на деякий час може принести полегшення. Однак лише на деякий час. Адже надмірна активність шкідлива, якщо вона відволікає увагу від допомоги, якої потребуєте ви самі. Пам’ятайте: блокування своїх почуттів і активність, виражена понад міру, можуть уповільнити процес вашого відновлення.

По-перше, ваш стан може полегшити фізична і емоційна підтримка від інших людей. Не відмовляйтеся від неї. Обговоріть свою ситуацію з тими, хто, маючи подібний досвід, відчуває себе добре.

Для професіонала при цьому доречна і корисна робота з супервізором — професійно більш досвідченим людиною, який при необхідності допомагає менш досвідченому колезі в професійно-особистісному вдосконаленні. В запланований період часу професіонал і супервізор регулярно спільно обговорюють виконану роботу. У ході такого обговорення відбувається навчання і розвиток, які допомагають вийти з вигорання.

Другие публикации:  Язвы при ветрянке у взрослых

По-друге, у неробочий час вам потрібно усамітнення. Для того щоб впоратися зі своїми почуттями, вам необхідно знайти можливість побути одному, без сім’ї і близьких друзів.

Чого не потрібно робити при вигорянні:

не приховуйте свої почуття. Виявляйте ваші емоції і дозволяйте вашим друзям обговорювати їх разом з вами;

— не уникайте говорити про те, що трапилося. Використовуйте кожну можливість переглянути свій досвід наодинці з собою або разом з іншими;

— не дозволяйте вашому почуттю сорому зупиняти вас, коли інші надають вам шанс говорити або пропонують допомогу;

— не чекайте, що важкі стани, характерні для вигорання, підуть самі по собі. Якщо не вживати заходів, вони будуть відвідувати вас протягом тривалого часу.

Що потрібно робити:

— виділяйте достатньо часу для сну, відпочинку, роздумів;

— проявляйте ваші бажання прямо, ясно і чесно, говоріть про них родині, друзям і на роботі;

— постарайтеся зберігати нормальний розпорядок вашого життя, наскільки це можливо.

Якщо ви розумієте, що вигоряння вже відбувається і досягло глибоких стадій — пам’ятайте: необхідна спеціальна робота по нейтралізації травмуючого досвіду і відродження почуттів. І не намагайтеся провести цю роботу самі з собою — таку складну (і хворобливу) роботу можна виконати тільки разом з професійним психологом-консультантом. Справжнє мужність полягає в тому, щоб визнати: мені необхідна професійна допомога. Чому? Та тому, що основа «психологічного лікування» — допомогти людині «ожити» і «заново зібрати себе». Спочатку йде важка робота, мета якої — «зняти панцир нестями» і дозволити своїм почуттям вийти назовні. Це не тягне за собою втрату самоконтролю, але придушення цих почуттів може призвести до неврозів і фізичних проблем. При цьому важлива спеціальна робота з руйнівними «отруйними» почуттями (зокрема, агресивними). Результатом цієї підготовчої роботи стає «розчищення» внутрішнього простору, що вивільняє місце для приходу нового, відродження почуттів.

Наступний етап професійної роботи — перегляд своїх життєвих міфів, цілей і цінностей, своїх уявлень і ставлення до себе самої, до інших людей і до своєї роботи. Тут важливо прийняти і зміцнити своє «Я», усвідомити цінність свого життя; прийняти відповідальність за своє життя та здоров’я і зайняти професійну позицію в роботі.

І тільки після цього крок за кроком змінюються стосунки з оточуючими людьми та способи взаємодії з ними. Відбувається переосмислення своєї професійної ролі і інших своїх життєвих ролей і моделей поведінки. Людина набуває впевненості в своїх силах. А значить, він вийшов з-під дії синдрому емоційного вигоряння і готовий успішно жити і працювати.

Якості, що допомагають фахівцю уникнути професійного вигоряння:

— хороше здоров’я і свідома, цілеспрямована турбота про свій фізичний стан (постійні заняття спортом, здоровий спосіб життя);

— висока самооцінка і впевненість у собі, своїх здібностях і можливостях;

— досвід успішного подолання професійного стресу;

— здатність конструктивно змінюватися в напружених умовах;

— прагнення спиратися на власні сили;

— здатність формувати і підтримувати в собі позитивні, оптимістичні установки і цінності — як самих себе, так і інших людей і життя взагалі.

Як уникнути синдрому професійного вигорання?

1. Будьте уважні до себе: це допоможе вам своєчасно помітити перші симптоми втоми.

2. Любіть себе або принаймні намагайтеся собі подобатися.

3. Підбирайте справу по собі: згідно своїм схильностям і можливостям. Це дозволить вам знайти себе, повірити в свої сили.

4. Перестаньте шукати в роботі щастя чи порятунок. Вона — не притулок, а діяльність, яка хороша сама по собі.

5. Не намагайтеся жити за інших їх життям. Живіть, будь ласка, своєї. Не замість людей, а разом з ними.

6. Знаходьте час для себе, ви маєте право не тільки на робочу, але і на приватне життя.

7. Вчіться тверезо осмислювати події кожного дня. Можна зробити традицією вечірній перегляд подій.

8. Якщо вам дуже хочеться комусь допомогти або зробити за нього його роботу, задайте собі питання: чи так вже йому це потрібно? А може, він впорається сам?

Найбільш популярним методом вимірювання вигоряння в американській психології визнаний опитувальник МВІ але моделі К. Маслач і С. Джексон. Як російської версії даної методики служить опитувальник «Професійне вигорання», розроблений Н. Е. Водоп’янова та О. С. Старченковой.

Синдром професійного вигорання профілактика

Психология и социология/ 10. Психология труда

Чаплак Я.В., Коновчук Н.С

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Попередження та профілактика виникнення емоційного вигорання у представників різних професій

У зв’язку зі зміною соціально-економічних умов багато людей зіштовхуються з проблемою скорочення робочих місць, спаду в роботі, відсутністю мотивації та ін. Все це призводить до погоні за прибутком, не завжди правильно організованій роботі, ненормованому робочому дню, що забирає все більше сил і часу у людини та рано чи пізно починає позначатися на її працездатності. Такі умови праці призводять до прояву стану емоційного, психічного, і фізичного виснаження в результаті стресу на робочому місці. Так, у людей проявляється професійна деформація у вигляді симптому емоційного вигорання .

Емоційне вигорання являє собою процес, що розвивається в часі. Він починається із сильного й тривалого стресу на роботі, у тому випадку, коли вимоги до людини (внутрішні та зовнішні) постійно перевищують наявні в неї ресурси (внутрішні та зовнішні), що призводить до порушення стану психофізіологічної рівноваги [2, с.322].

«Емоційне вигорання» (за В.В. Бойко) – це вироблений особистістю механізм психологічного захисту у формі повного або часткового виключення емоцій у відповідь на вибрані психотравмуючі дії, набутий стереотип емоційного, частіше за все професійної поведінки [1].

Емпіричні дані, представлені в книзі Водоп`янової, Старченкової, за допомогою стандартизованого опитувальника ПВ свідчать, що «жертвами» вигорання можуть стати не тільки фахівці «допомагаючих» професій (медичні працівники, вчителі, консультанти), але також і представники бізнесу (торгові агенти, ріелтери, рекрутери, менеджери). Доведено, що це загрожує негативними наслідками для організації в цілому: зниженням продуктивності праці персоналу, плинністю кадрів, зменшенням лояльності до організації, негативним впливом на клієнтів та ін. Тому, визначенню та впровадженню стратегій з профілактики та подолання вигорання співробітників, слід приділяти більше уваги вчених, практиків та керівників, зацікавлених у збереженні кадрового потенціалу та перспективи розвитку своїх організацій чи компаній.

Отже, метою нашої статті є розгляд основних технік і принципів проведення профілактичної роботи при виникненні синдрому емоційного вигорання.

Проблемою попередження та профілактики емоційного вигорання займалися такі науковці як : Бойко В.В., Водоп`янова Н., Старченкова Е., Зайчикова Т.В., Карамушка Л.М., Фирсова А.В., Павлова А.М. , Лаврова К., Левин А.)

Перш за все, зазначимо, що ризик вигорання пом’якшують стабільна й приваблива робота, яка надає можливості для творчості, професійного та особистісного росту, задоволеність якістю життя в різних її аспектах, наявність різноманітних інтересів, перспективні життєві плани. Рідше «емоційно в игорають» оптимістичні й життєрадісні люди, які вміють успішно долати життєві негаразди та вікові кризи; ті, хто займає активну життєву позицію і звертаються до творчого пошуку рішення при зіткненні з важкими о бставинами, володіє засобами психічної саморегуляції, піклується про поповнення своїх психоенергетичних соціально — психологічних ресурсів [2, с.323-324].

Дії, які спрямовані на те, щоб подолати синдром вигорання, припускають як самодопомогу, так і зовнішнє надання професійної допомоги. У першому випадку «вигораючим» працівникам потрібно навчитися усвідомлювати симптоми психологічного стресу і керувати ним, опанувати широкий спектр прийомів саморегуляції та подолання перших симптомів прояву стресу на роботі. Якщо ж, така допомога самому собі виявиться недостатньою, буде потрібно і професійна — для профілактики та подолання синдрому вигорання. У такому випадку повинні залучатися фахівці, які володіють методами стрес-менеджменту[ 2, с. 226-227].

Існує чимало конкретних способів припинити шлях синдрому емоційного вигорання : культивування інших інтересів, не пов’язаних з професійною діяльністю; внесення різноманітності в свою роботу; підтримання свого здоров’я, дотримання режиму сну і харчування; оволодіння технікою медитації; відкритість новому досвіду; уміння не поспішати і давати собі достатньо часу для досягнення позитивних результатів у роботі і житті; обдумані зобов’язання; читання не тільки професійної, а й інший хорошої літератури; участь у семінарах, конференціях, де надається можливість зустрітися з новими людьми і обмінятися досвідом; періодична спільна робота з колегами, яка значно відрізняються професійно і особистісно; участь у роботі професійної групи, що дає можливість обговорити виниклі особистісні проблеми, пов’язані з роботою; хобі, що приносить задоволення. Також одним із засобів профілактики емоційного вигорання може бути музична терапія [3, с.15-16; 4, с. 227].

Зазначимо, що всі існуючі види профілактичної допомоги можна об`єднати у дві великі групи : а) надання допомоги на організаційному рівні (технології, які використовуються керівниками в організаціях, школах); б) надання допомоги на особистісному рівні (технології, які використовуються психологами-консультантами) .

Так, Т.В.Зайчикова і Л.М. Карамушка на рівні особистості подають індивідуальну технологію профілактики та подолання професійного стресу та синдрому «професійного вигорання», яка складається з декількох по слідовних фаз та системи конкретних прийомів.

I. Профілактика синдрому «професійного вигорання» розпочинається з

аналізу професійної ситуації . Вона полягає в когнітивній оцінці ситуації (виявлення стрес-факторів, аналіз власної стресової реактивності чи толерантності тощо) та зниження впливу стресорів. Це передбачає застосування системи спеціальних прийомів, які є бар`єрами на шляху до стресу. До таких прийомів належить : 1) розпізнавання стресу. З цією метою слід навчитися іден-тифікувати деякі сигнали, які попереджають про стрес; 2) здійснення глибшої когнітивної оцінки ситуації, а саме з’ясування основних стрес-факторів у професійній ситуації людини та здійснення спроб «усунути» їх; 3) ведення «Щоденника стресових подій», де збирається інформація за 7 компонентами щоденно (стреси цього дня, реакції на кожен стресор, що з’явився, способи адаптації до стресора, кращі способи адаптації, прийоми релаксації, які використовувалися Вами в цей день, ефективність цих прийомів релаксації, відчуття, які були в цей день); 4) аналіз того, чи мають місце в конкретній ситуації глобальні професійні (життєві) зміни (наприклад, реорганізація на роботі; зміна місця проживання та ін.); 5) Визначення основних стрес-факторів, які викликають емоційне вигорання, та укладення контракту із самим собою щодо використання певних прийомів подолання стресу протягом певного часу та визначення певної системи винагород або покарань для самого себе; 6) визначення основних мотивів здійснення людиною професійної діяльності. Для цього необхідно скласти перелік усіх причин (реальних та абстрактних), які спонукають працівника виконували дану роботу; 7) прийняття рішення про те, чи продовжувати працівнику працювати на даному робочому місці; 8) тимчасове зниження навантаження та опанування навичок раціональним управлінням своїм часом; 9) за допомогою спеціальних прийомів та засобів здійснення спроби змінити свій імідж «трудоголіка»; 10) складання списку під назвою «Я дійсно хочу цим займатися»; 11) демонстрація асертивної (впевненої) поведінки, адже впевненість у собі — це здатність виражати себе та задовольняти свої власні потреби; 12) визначення свого розуміння успіху в житті (що для людини означає успіх ?) ; 13) с творення групи соціальної підтримки. Соціальна підтримка — це почуття причетності, почуття того, що тебе приймають та люблять таким, яким ти є, а не тому, що ти можеш що-небудь зробити для когось; 14) турбота про правильне харчування. Визначення для себе збалансованої дієти .

Другие публикации:  Из за чего бывает врожденная пневмония

II. На фазі сприймання професійної ситуації як стресової (такої, що викликає стурбованість) слід використовувати прийоми, котрі

виступатимуть бар’єрами на шляху до стресу: 1) стратегія вибіркового сприймання; 2) сприйняття життя як свята; 3) використання гумору як буфера між стресовою ситуацією та людиною; 4) визначення типу поведінки в ситуації стресу, який притаманний для людини (тип А чи тип Б); 5) аналіз впевненості у собі та своїх рішеннях, оскільки це уможливлює успішний контроль за власним життям; 6) аналіз локусу контролю в управлінні стресом ( локус контролю — це ступінь контролю, який дає можливість людині керувати подіями її життя ) ; 7) застосування різних технік медитації та аутоген ного тренування, а також фізичних вправ, які слід вибирати та використовувати із врахуванням індивідуально-психологічних особливостей [5, с.124-133].

На основі методологічного та теоретичного аналізу літератури, можна зробити висновок, що ще не розроблена єдина стратегія профілактики емоційного вигорання, яка б об’єднувала погляди всіх науковців. Тому дана проблема потребує ще подальших експериментальних досліджень.

1. Бойко В.В. Энергия эмоций. – 2-е изд., доп. и перераб. – СПб.: Питер, 2004. – 474 с.

2. Водопьянова Н. Е., Старченкова Е. С. Синдром выгорания: диагностика и профилактика. 2-е изд.— СПб.: Питер, 2008. — 336 с.

3. Лаврова К., Левин А.Синдром выгорания: профилактика и управление. Пособие для сотрудников, работающих в программах снижения вреда. – Сеть снижения вреда Центральной и Восточной Европы (ССВЦВЕ). 2006. – 69 с.

4. Фирсова А.В., Павлова А.М. Изучение и профилактика эмоционального выгорания у педагогов// Психология сегодня : Материалы XI региональной научно-практической конференции студентов и аспирантов. – Екатеринбург, 2009. – 261с.

5. Синдром «професійного вигорання» та професійна кар`єра працівників освітніх організацій: ґендерні аспекти / За наук. ред. С.Д. Максименка, Л.М.

Карамушки, Т.В. Зайчикової. – К.: Міленіум, 2006. – 368 с.

«Профілактика синдрому професійного вигорання педагогів»

Профілактика синдрому професійного вигорання педагогів

“Робота вчителя — це робота серця і нервів” В. Сухомлинський

Синдром професійного вигорання Це один із проявів стресу, з яким стикається юдина у власній професійній діяльності. Цей термін -загальна назва наслідків тривалого некерованого робочого стресу і певних видів професійної кризи. Це серйозна недуга, яка відносно недавно поповнила міжнародний класифікатор психічних хвороб.

Поняття “Професійне вигорання” Цей термін з`явився у психології відносно недавно. Його ввів американський психіатр Дж. Фрейденбергер у 1974 році для характеристики психічного стану здорових людей, які працюють у системі “людина-людина” (вчителі, лікарі, юристи, соц. працівники, психологи, психіатри тощо).

Результати дослідження Вітчизняні науковці довели, що ознаки синдрому вигорання в професіях системи “людина-людина” мають: 85% -лікарів; 80%-соціальних працівників 65%-педагогів; 60%-працівників поліції.

Причини “синдрому вигорання” Об`єктивні: несприятливий соціально-психологічний клімат колективу; прогалини в організації педагогічної діяльності. Суб`єктивні: високий рівень нейротизму; розбіжності в ціннісній сфері; низький рівень саморегуляції емоцій і поведінки.

Ознаки синдрому: виснаження, утома; психосоматичні ускладнення; безсоння; негативні настанови щодо своєї роботи; нехтування виконанням своїх обов`язків; збільшення прийому психостимуляторів; негативне самооцінювання; посилення тривожності; посилення пасивності (апатія) почуття провини; зменшення апетиту чи переїдання.

Симптоми професійного вигорання: робота витісняє все інше (робота береться додому, посідає головні теми розмов); почуття постійної втоми, розчарування, апатії; розлади сну, нав`язливі думки, що стосуються роботи; зниження уважності, помилки; спалахи агресивності, байдужості стосовно колег; зниження настрою; постійне почуття провини; часті хворобоби; небажання виконувати свої обов`язки.

СТРЕС Стан психічної напруги, що виникає в процесі діяльності в найбільш складних і важких умовах. Виникаючі на нашому шляху труднощі (від дрібної проблеми до трагічної ситуації) викликають у нас емоційні реакції негативного типу, що супроводжуються цілою гамою фізіологічних і психологічних зрушень.

Три фази стресу: Фаза тривоги. Це фаза мобілізації захисних сил організму. Фізіологічно вона проявляється в наступному: кров згущається, вміст іонів хлору в ній падає, відбувається підвищене виділення азоту, фосфатів, калію, відзначається збільшення печінки або селезінки і т. д.

Фаза опору Настає у випадках, коли стрес фактор , що викликав стрес , продовжує діяти. Тоді організм захищається від стресу, витрачаючи “резервний” запас сил, з максимальним навантаженням на всі системи організму.

Фаза виснаження Якщо подразник продовжує діяти то відбувається зменшення можливостей протистояння стресові, тому що виснажується резерв людини. Знижується загальна опірність організму.Стрес захоплює людину і приводить до хвороби. Сильна перенапруга веде до розвитку психосоматичних і неврологічних захворювань.

Продукти і мінеральні речовини, необхідні в стресовому стані Вітамін А Абрикоси. Морква, гарбуз, зелені листові овочі. Вітамін В Всі крупи, йогурт, печінка, гарбуз, нежирне м`ясо, риба, горіхи. Вітамін С Всі овочі та крупи, цитрусрві, чорна смородина, ківі, капуста, шипшина. Вітамін Е Рослинна олія Кальцій Молочні продукти Магній Морква, помідори, горіхи, грейпфрукти, гречка. Вівсянка, гарбуз. Цинк Пісне м`яср, морепродукти,яйця, йогурт, сир. Глюкоза Солодкі фрукти, мед.

Прояви трьох хвиль стресу Коротка Середня Довга напруження м`язів; частіше серцебиття; потовиділення холод, свербіж; стиснуті кулаки і щелепи; збудження; почервоніння обличчя; тремтячі руки. тривога; напруження; головний біль; сухість, біль у горлі; діарея; часте сечовиділення; гіперактивність; бурчання; плач. порушення сну; апатія, втома, недуга; язва, сип, тики; розлади шлунку; ослаблена увага; надмірне занепокоєння; втрата почуття гумору; нервові звички.

Емоційне вигорання Стан виснаження, який призводить до паралічу сил, почуттів і супроводжується втратою радості та задоволеності життям. Поширенню синдрому вигорання сприяє наша епоха — час досягнень, споживання, нового матеріалізму, розваг і отримання задоволення від життя.

14 способів швидко зняти стрес: Розчешіть волосся (протягом 10-15 хв.). Це допоможе розігнати кров і розслабити м`язи.

2. З`їжте морозиво. Це подіє як антидеприсант. Головний інгредієнт морозива – молоко, що наче губка вбирає всі шкідливі речовини.

3. Зробити невеликий масаж обличчя Масаж допоможе зберегти енергію.

4.Потерти долоні Ця процедура допоможе скинути нервове напруження

5.Змиття конфліктів і стресів Побути 15 хв. У душі. Вода забирає із собою все непотрібне.

6 27 предметів. Передвинути 27 предметів у будинку. Це допоможе мозку переключитися, відволіктися від проблем.

7. Пробіжіться сходами (30-40 сек.) Пробіжіться вгору і вниз по сходах. Це посилить прилив кисню до кори головного мозку. .

8.Розфарбування Ця процедура дасть можливість пережити стрес і намалювати щось красиве.

9. Чай з гібіскусом Вживання такого напою виведе радикали, які дають почуття тривоги та паніки.

10.Фізичні вправи Плавання, оберти руками тощо дасть можливість зняти напругу.

11.Прибирання будинку або робочого місця Ця процедура допоможе впорядкувати думки, зосередитися.

12.Хвилина на роздуми Подумати, чого б вам хотілося найбільше і записати це на аркуші паперу. Це шлях і план дій щодо здійснення бажання.

13.Аромотерапія Запахи пов`язані із емоційною пам`яттю. Майте завжди при собі аромат, що асоціюється із щастям, захопленням тощо.

14.Танці Ритмічні рухи під музику допоможуть зняти стрес.

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ! Позитиву у роботі!

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

Зверніть увагу, всі доданні свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Бажаєте дізнаватись більше цікавого?

Долучайтесь до спільноти

© 2017-2019 Видавець: Проект «Всеосвіта»

Адреса для листування: 04080, м.Київ, вул., Кирилівська, будинок 82, офіс 256

Всеосвіта є офіційно зареєстрованим ЗМІ (свідоцтво про реєстрацію ЗМІ
№КВ 23246-13086Р від 19.04.2018р., що видано Міністерством юстиції України)

Правовласник товарного знака ВСЕОСВІТА: ТОВ «Всеосвіта» (Свідоцтво № 248720) Видано відповідно до Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».
Від 10 жовтня 2018 року.

Всі матеріали, розміщені на сайті, створені авторами або розміщені користувачами, публікуються виключно з метою ознайомлення. Авторські права на матеріали належать їх законним авторам. Часткове або повне копіювання матеріалів без письмового дозволу адміністрації сайту заборонено!

Синдром професійного вигорання: як зберегти психоемоційне здоров’я вчителя

Мета: визначити причини й ознаки синдрому вигорання, обговорити ефективні шляхи його подолання; здійснювати профілактику стресів у педагогічному середовищі; допомогти вчителям розібратися у своїх власних життєвих поглядах; сприяти розумінню цінності та необхідності самопізнання, вихованню в собі професійної впевненості; формувати навички психогігієни у повсякденному житті.

Якщо ми не знаходимо спокою у собі,
безнадійно його шукати будь-де.
Ларошфуко

Виразки шлунку виникають не від того,
що ви їсте,
виразки виникають від того,
що з’їдають вас.
М. Монтегю

Вправа “Асоціації”.

Які асоціації викликає у вас слово “робота”? (Обговорення).

Інформаційне повідомлення «Поняття «Професійне вигорання»

З 1974 року вийшло друком понад 2500 статей і книг; присвячених вивченню синдрому «професійного вигорання». Але переважна більшість із них – описового й епізодичного характеру. Літератури, що розкривала науково-пракгичні дослідження в цій галузі, ще недостатньо. Проте дослідження синдрому триває. Нині він має вже діагностичний статус у «Міжнародній класифікації хвороб – 10»: «Z 73 — проблеми, пов’язані з труднощами управління власним життям».

Сучасний стан вітчизняної освітньої системи характеризується активним упровадженням інноваційних технологій у педагогічний процес. В умовах змін, які відбуваються сьогодні, все більш високі вимоги ставляться не тільки до професійних знань, умінь та навичок учителя, але й до рівня його особистісного саморозвитку, його психологічного самопочуття.

За загальним визнанням спеціалістів педагогічна діяльність – це один із видів професійної діяльності, який найбільше деформує особистість людини. Комплекс економічних проблем, що сьогодні склалися (невисока заробітна плата, недостатня технічна забезпеченість тощо), а також соціально-економічних, пов’язаних з падінням престижу педагогічної професії, робить працю вчителя надзвичайно психоемоційно напруженою. Крім того, не секрет, що із збільшенням педагогічного стажу роботи у вчителів знижуються показники як фізичного, так і психічного здоров’я.

Другие публикации:  Сколько петухов надо на 15 кур

Усі ці фактори здійснюють руйнівний вплив на емоційну сферу педагога. У нього зростає кількість афективних розладів, з’являються почуття незадоволеності собою та своїм життям, труднощі у встановленні контактів з учнями, колегами, оточуючими людьми. Ці симптоми негативно відображаються на всій професійній діяльності педагога, погіршуються результати його роботи, знижується рівень задоволеності власною діяльністю. Таким чином відбуваються зміни у мотиваційній сфері педагога і розвивається синдром емоційного вигорання.

За даними дослідження американського Національного інституту проблем здоров’я і професійної безпеки в наш час більше 35 млн. людей у всьому світі страждають клінічною формою синдрому хронічної втоми. На початку 70 років XX ст. цей стан було визначено як синдром «емоційного вигорання».

Існує так звана «група ризику» працівників, які найбільш схильні до вигорання – це ті, хто працює у сфері «людина-людина» і в силу своєї професії змушені багато і інтенсивно спілкуватись з іншими людьми. Факторами, які впливають на вигорання, є індивідуальні особливості нервової системи і темпераменту. Швидше «вигорають» працівники з слабкою нервовою системою і ті, хто має інтровертований характер, індивідуальні особливості яких не поєднуються з вимогами професій типу «людина-людина».

Процес вигорання виникає в результаті внутрішнього накопичення негативних емоцій без відповідної «розрядки» і розвивається поступово. Спочатку у «вигораючого» починає зростати напруга у спілкуванні. Далі емоційна перевтома переходить у фізичну, людина не відчуває в собі сил для виконання навіть дріб’язкових справ, доводиться докладати багато зусиль, щоб примусити себе приступити до роботи. Така втома може провокувати стан пригніченості, апатію, спалахи роздратування, відчуття постійної напруги, дискомфорту.

Стає усе важче зосередитись на виконуваній роботі, усе частіше з голови вилітають важливі справи. Людина вже не завжди здатна стримати викликане оточуючими роздратування, виникає потреба усамітнитися, обмежити контакти. Якщо ж це не вдається, то спрацьовує певна захисна реакція організму, яка може виражатися у байдужості до людей, цинізмі і навіть агресії.

Вигорання відбувається дуже поступово (I стадія триває 3-5 років, II триває 5-15 років, III – від 10 до 20 років), на його тлі можуть загострюватись хронічні і виникати нові хвороби.

Професійне вигорання — реакція організму та психологічної сфери людини, яка виникає внаслідок тривалого впливу стресів середньої інтенсивності, що обумовлені її професійною діяльністю; результат некерованого довготривалого стресу; психічний стан, який характеризується виникненням відчуттів емоційної спустошеності та втоми, викликаних професійною діяльністю людини, і поєднує в собі емоційну спустошеність, деперсоналізацію і редукцію професійних досягнень; різновид та передумова професійної деформації особистості.

Симптоми професійного вигорання.

Психофізичні симптоми:

  • почуття постійної, неминаючої втоми не тільки по вечорах, але і зранку, відразу ж після сну (симптом хронічної втоми);
  • відчуття емоційного і фізичного виснаження;
  • зниження сприйнятливості і реактивності на зміни зовнішнього середовища (відсутність реакції цікавості та страху);
  • загальна астенізація (слабість, зниження активності і енергії, погіршення біохімії крові і гормональних показників);
  • часті безпричинні головні болі, постійні розлади шлунково-кишкового тракту;
  • різка втрата чи різке збільшення ваги;
  • повне чи часткове безсоння (швидке засипання і відсутність сну раннім ранком, починаючи з 4 год, або ж навпаки, нездатність заснути до 2—3 год ночі і «важке» пробудження вранці, коли потрібно вставати па роботу);
  • постійний загальмований, сонливий стан і бажання спати протягом усього дня;
  • задишка або порушення дихання при фізичному чи емоційному навантаженні;
  • помітне зниження зовнішньої і внутрішньої сенсорної чутливості: погіршення зору, слуху, нюху і дотику, втрата внутрішніх, тілесних відчуттів.

Соціально-психологічні симптоми:

  • байдужість, нудьга, пасивність і депресія (знижений емоційний тонус, почуття пригніченості);
  • підвищена дратівливість на незначні, дрібні події — часті нервові «зриви» (вибухи невмотивованого гніву чи відмова від спілкування, «відхід у себе»);
  • постійне переживання негативних емоцій, для яких у зовнішній ситуації причин немає (почуття провини, невпевненості, образи, підозри, сорому);
  • почуття неусвідомленого занепокоєння і підвищеної тривожності (відчуття, що «щось не так. як треба»);
  • почуття гіпервідповідальності і постійний страх, що щось «не вийде», чи з чимось не вдасться впоратися;
  • загальна негативна установка на життєві і професійні перспективи (типу «Як не намагайся, все одно нічого не вийде»).

Поведінкові симптоми:

  • відчуття, що робота стає все важчою і важчою, а виконувати її — все складніше і складніше;
  • співробітник помітно змінює свій робочий режим дня (рано приходить на роботу і пізно йде або, навпаки, пізно приходить на роботу і рано йде);
  • незалежно від об’єктивної необхідності, працівник постійно бере роботу додому, але вдома її не робить;
  • керівник відмовляється від прийняття рішень, формулюючи різні причини для пояснень собі й іншим;
  • відчуття, що все марно, зневіра, зниження ентузіазму стосовно роботи, байдужість до результатів;
  • невиконання важливих, пріоритетних завдань і «застрягання» на дрібних деталях, витрата більшої частини робочого часу на погано усвідомлюване чи неусвідомлюване виконання автоматичних і елементарних дій;
  • дистанціювання від співробітників і учнів, підвищення неадекватної критичності;
  • зловживання алкоголем, різке зростання викурених за день цигарок, вживання наркотиків.

Сфери особистості, які страждають через професійне вигорання

Зазвичай, у вигорівшого професіонала виникають проблеми відразу у декількох сферах, хоча, як правило, одна з них є ведучою і запускає ланцюгову реакцію.

1. Сфера самооцінки.

Людині здається, що вона не справляється зі своїми обов’язками. Це головна проблема людей з розвинутим інтелектом, здатних бачити не тільки вузьку ділянку роботи, а й механізм дії всього підприємства в цілому або ж становище у своїй професійній галузі. Якщо це накладається на звичку вимагати від себе регулярних трудових подвигів, то виснаження просто неминуче.

Наприклад, педагог знає, що конкретно необхідно змінити в організації роботи з поліпшення психологічного клімату в колективі, але мучиться через те, що до його думки не прислухаються. Або ж керівник визнає, що підлеглі неефективні, але при цьому не має можливості створити власну команду. Вони будуть відчувати постійне незадоволення собою і, як наслідок, вигорять.

В цьому випадку захистом від вигорання може послужити не тільки дотримання одного із законів Мерфі (“Ти – не супермен”), а й інші висловлювання, які з гумором нагадують нам, що не потрібно вимагати від себе занадто багато.

Людина починає відчувати роздратування через людей та їхні проблеми, які вона повинна вирішувати в силу своїх професійних обов’язків. Тобто її стан можна описати як внутрішню істерику: “Та що ви усі від мене хочете? Я не можу вам нічим допомогти! Залиште мене у спокої!”

Зовні працівник не обов’язково виглядає роздратованим. Він може навіть здаватися байдужим, і це просто захист від емоцій – від чужих і власних, які виникають у відповідь. Наприклад, дитячий хірург доволі швидко закривається від переживань схвильованих батьків і сліз маленьких пацієнтів, а у малодосвідченого співробітника служби підтримки можуть “здати нерви” після численних дзвінків незадоволених клієнтів.

Захистом від вигорання за цим типом є психологічна підтримка і спеціальні тренінги, під час яких тебе навчать, як правильно себе поводити у складних ситуаціях, а також мовленнєвим і поведінковим шаблонам, які дозволяють допомагати людям, не вливаючись у їхні страждання всією душею.

3. Сфера психіки.

Навіть якщо людині не доводиться постійно “працювати емоціями”, у неї може похитнутися психіка – просто через те, що вона перевантажена і працює у режимі, який їй не властивий. Наприклад, комусь складно зосередитись у присутності великої кількості людей, а його робота цього вимагає. Або ж людину, якій важко приймати швидкі рішення, примушують грати у “Що? Де? Коли?”. Причина вигорання – у індивідуальній будові психіки, яку повністю переробити неможливо.

В такому випадку захисними є технічні способи. Простіше – “підлаштувати” умови праці під себе, де це можливо, і уникнути того, що приводить тебе до стресового стану. Наприклад, можна працювати у навушниках, якщо тебе дратує галас, відмовитись від посади, яка передбачає постійні контакти з людьми, якщо ти патологічно сором’язливий.

4. Сфера інтелекту.

Це справжня пастка для тих, хто з матеріальних переконань займає посаду, яка не дозволяє реалізувати у повній мірі сввої інтелектуальні здібності.

Наприклад, людина, яка володіє унікальними математичними здібностями, йде торгувати оргтехнікою. Проходить півроку, вона до тонкощів вивчила асортимент і відлагодила усі робочі процеси, все відмінно функціонує без її участі – їй тільки радіти. Але ні – вона починає відверто нудьгувати. Або ж талановитому вчителю роками доводиться працювати за однією і тією ж програмою. Західні вчені підрахували, що більше трьох років такого режиму шкодять здоров’ю.

Захистом у даному випадку можуть бути постійні нові інтелектуальні завдання, які ставить перед собою професіонал такого складу: кар’єрний ріст, навчання тощо. Або ж можливість реалізувати свій потенціал у сфері хобі.

Професійне вигорання може прийти до будь-кого у будь-якій сфері трудової діяльності. Але у цьому списку є й лідери – це ті, кому постійно доводиться працювати з людьми: допомагати їм чи керувати ними.

Тест

Іноді самій людині буває складно зрозуміти, у чому справа: дійсно у вигоранні чи у неправильному виборі професії. Якщо й ви сумніваєтесь, пройдіть простий тест і розберіться у собі. Оберіть у кожному рідку твердження, з яким ви більше згодні. Потім підрахуйте, у котрій з колонок більше відповідей.