Поперечно ободова кишка

Содержание:

Ободочная кишка человека

Ободочная кишка человека — это основной отдел толстой кишки, который является продолжением слепой кишки.

Продолжением ободочной кишки служит прямая кишка. Длина ободочной кишки человека 1,5 м, диаметр – 5-8 см. На стыке ободочной и слепой кишок расположен сфинктер Бузи.

Ободочная кишка классифицируется на такие отделы: восходящая, поперечная, нисходящая и сигмовидная.

Восходящая ободочная кишка человека не участвует в процессах пищеварения, однако в нее всасывается большое количество жидкости. Жидкий химус, который поступает из тонкой в ободочную, преобразуется в более твердый кал.

Восходящая кишка является продолжением слепой, ее задняя часть размещена на задней стенке живота справа. Длина ее может составлять от 12 до 20 см. По передней части проходит свободная лента ободочной кишки, по заднемедиальной проходит сальниковая лента, по заднелатеральной – брыжеечная лента. При переходе в поперечную ободочную образуется правый изгиб ободочной кишки.

Поперечная ободочная кишка берет свое начало в правом подреберье. Длина ее составляет 50 см. Отдел имеет отдельную брыжейку, которая прикрепляется к брыжеечной ленте поперечной кишки. Вдоль сальниковой ленты по передней поверхности проходит ободочно-кишечная связка, которая на спуске переходит в большой сальник, прикрывающий поперечную ободочную кишку спереди. Левый печеночный изгиб кишки размещен в левом подреберье, значительно выше и глубже, нежели правый селезеночный изгиб, размещенный под селезенкой. Это можно увидеть на фото. При переходе в нисходящую кишку формируется острый угол, фиксированный диафрагмально-ободочно-кишечной связкой.

Нисходящая ободочная кишка размещена в левой задней части живота. Ее длина 22 см, а диаметр уменьшается по степени приближения к сигмовидной ободочной кишке.

Сигмовидная ободочная кишка расположена в левой повздошной ямке, смещается в область малого таза и перемещается в прямую кишку на уровне третьего крестцового позвонка. Ее средняя длина 55 см, однако известны значительные индивидуальные колебания. Сигмовидная ободочная кишка имеет две петли, одна из них расположена на повздошной мышце, а другая на большой поясничной мышце.

Сигмовидная кишка со всех сторон окружена брюшиной, образующей брыжейку, длина которой уменьшается от середины к концам сигмы. Места соединения сигмовидной, нисходящей и прямой кишок зафиксированы небольшой брыжейкой, а средняя часть органа является подвижной.

Заболевания

В современном мире число пациентов, страдающих от воспалений, новообразований и других патологий этого органа значительно увеличивается, что связано с такими факторами:

  • малоподвижный стиль жизни, переедание, неправильное питание с преобладанием в рационе жирной пищи;
  • продолжительные запоры, гипотония, атония кишечника у лиц пожилого возраста;
  • увеличение уровня канцерогенов во всех отделах толстой кишки, которая не справляется с большой нагрузкой вредных компонентов;
  • регулярное применение медикаментозных средств и биологически активных добавок, влияние которых на организм человека досконально не изучено.
  • все патологии можно условно поделить на следующие категории:
  • наследственного и врожденного характера;
  • приобретенные.

По признакам патологических изменений:

  1. воспалительного характера;
  2. не воспалительные.

К врожденным дефектам ободочной кишки относят.

  • Дистопии. Расположение всей толстой кишки локализируется с правой или левой стороны в результате нарушений эмбриогенеза.
  • Удвоение части толстой кишки.
  • Стенозы и атрезии толстой кишки. Имеют единичный или множественный характер. Сопровождаются непроходимостью кишечника и требуют операции.

Болезнь Гиршпрунга

Это наследственное заболевание. Основные симптомы: запоры и метеоризм. Запоры имеют упорный характер продолжительностью от нескольких недель до месяцев и наблюдаются с периода появления на свет ребенка либо с малых лет. Метеоризм в сочетании с запорами и дополняющий симптомы, не исчезает даже после проделывания клизм. Запоры могут чередоваться с диареей продолжительностью несколько дней и приводящей к истощению пациента. Данные симптомы появляются на фоне отсутствия ганглиевых клеток на части кишечника сигмовидной или ободочной кишок. Вследствие постоянного сокращения поврежденных участков кишечника гипертрофируются области, расположенные выше. При дальнейшем прогрессировании аномального участка нарушается пассаж кишечного содержимого, что способствует хроническим запорам и метеоризму.

Заболевание требует операционного вмешательства. Осуществляется удаление аганглионарного участка и увеличенных частей кишечника.

Неспецифический язвенный колит

Это достаточно распространенная патология хронического характера. Заболевание поражает толстый кишечник и сопровождается образованием язв на слизистой кишок, в основном прямой и ободочной. Этиология болезни может быть инфекционной либо иммунологической. Неспецифический язвенный колит разделяют по обширности, на тотальный и сегментарный, а также по симптоматике: острая форма и хроническая рецидивирующая. Симптомы при острой форме: диарея до 40 раз в сутки с выделениями крови, гноя, слизи, которые заполняют кишечник, острые боли в животе. При хронической рецидивирующей форме периоды ремиссии изменяются обострениями. Существует хроническая непрерывная форма, при которой патология протекает бессимптомно, однако уверенно прогрессирует.

Дивертикулез и дивертикулы

Среди распространенных заболеваний органа известны дивертикулы и дивертикулез. Разница этих патологий заключается в количестве дивертикул – мешкообразных образований стенки кишки. Заболевание, как правило, носит врожденный характер, однако если оно приобретенное, тогда дивертикулы образуются вследствие выпячивания слизистой обводной кишки через дефекты в мышечной оболочке. Причиной этих нарушений может быть воспаление кишечника, в результате которого ослабевает стенка кишки и возникает повышение давления в брюшной области на фоне продолжительных запоров. В дивертикулах скапливается кал, что провоцирует воспалительный процесс в кишечнике. Зачастую дивертикулы наблюдаются у лиц пожилого возраста. При отсутствии воспаления в дивертикулах, симптомы патологии не наблюдаются. В противном случае, у пациентов возникают болевые ощущения в области живота, жидкий стул, тошнота, рвота, потеря аппетита.

В число осложнений дивертикулита входит флегмона, параколитический абсцесс, перитонит, непроходимость кишечника и малигнизация.

К болезням ободочной кишки, провоцирующих возникновение образований злокачественного характера, относятся полипы. Они бывают единичными и множественными, имеют диаметр от 0,5 до 2 см. Они размещаются на широком основании либо свисают в просвет кишки. В случае многочисленных полипов риск образования рака толстой кишки значительно увеличивается.

Образование может расти наружу и длительный период времени не мешать прохождению каловых масс. При внутреннем росте наблюдается сужение просвета кишки, что служит механическим барьером моторной функции кишечника. Болевые ощущения возникают при значительном размере образования и сопровождаются кровоизлиянием из пораженных сосудов. Терапия заболевания заключается в хирургическом вмешательстве с применением цитостатиков и лучевой терапии.

Рак ободочной кишки является относительно благоприятной формой ракового заболевания. При своевременном лечении, результат от терапии будет значительно лучше, нежели при раке желудка. В процессе болезни поражаются все отделы практически одинаково, как левая, так и правая, реже – поперечная ободочная кишка.

Симптомы заболевания очень разнообразны. Среди проявлений болезни, наблюдаются расстройства ЖКТ, болевые ощущения в области живота, анемия и интоксикация, слизистые и кровянистые выделения в кале, кишечная непроходимость.

Рак требует хирургического вмешательства. Производится широкая резекция пораженной части и определенного отдела брыжейки с регионарными лимфатическими узлами. В случае метастатической стадии болезни осуществляется, помимо оперативного вмешательства проводится химиотерапия.
На ранних стадиях прогноз благоприятен и выживаемость пациентов составляет 70%.

Дискинезии

Заболевание связано с отсутствием органических изменений. Эпидемиология функциональных нарушений зачастую связана с нервными напряжениями при сильных стрессовых ситуациях. Могут возникать в результате перенесенных инфекций, малоподвижного образа жизни, переедания. При нарушениях нервной регуляции, возможны два исхода.

  • Симптомы гипертонуса. Наблюдается быстрая моторика, увеличение выделяемой слизи и жидкости. В итоге наблюдается диарея, спазмы кишечника.
  • Симптомы гипотонуса. Происходит задержка каловых масс и как следствие, длительные запоры и тупые боли в области живота.

В связи с тем, что у пациентов не наблюдаются изменения в анализах и обследования кишки не выявляет определенных нарушений, терапия производится при помощи неврологических средств, лечебной гимнастики, физиотерапии, народных растительных препаратов.

Воспалительные заболевания

Язвенный колит чаще всего поражает прямую кишку, однако может локализироваться по всей ободочной кишке. Эпидемиология заболевания на данный момент не выявлена, однако существует предрасположенность к наследственности. На слизистой оболочке возникают язвы. Болевые ощущения распространяются на левую часть живота. С калом выделяется кровь.

Болезнь Крона – патология толстой и прямой кишки, поражающая желудок и пищевод. Причины неизвестны. Симптомы: продолжительная диарея, истощение, сильная лихорадка, поражаются суставы и глаза. В кишечнике образуются сильные язвы, которые могут формировать свищи в органы малого таза, увеличиваются лимфоузлы.

Аппендицит является воспалением отростка толстой кишки, вызванное перекрытием выходного отверстия каловыми массами либо отечностью. Заболевание сопровождается болевыми ощущениями в правой части живота, повышением температуры тела, рвотой. Требует немедленного хирургического вмешательства. В связи с тем, что пораженный аппендикс очень быстро превращается в гангрену, разрывается и приводит к перитониту.

Геморрой – варикозное расширение вен геморроидальных сплетений, которое сопровождается такими проявлениями, как кровоизлияние, боль, воспаление, выпадение геморроидальных узлов. Но не всегда все эти клинические признаки проявляются одновременно.

Болезнь развивается бессимптомно с постепенным появлением зуда в области заднего прохода, в отдельных случаях возникает ощущение тяжести и инородного тела. При значительном расширении просвет кишки суживается и в процессе дефекации возникают сильные болевые ощущения. В результате происходит деструкция вен и сильное кровоизлияние с выпадением геморроидальных узлов.

Лечение геморроя может быть как консервативным, так и оперативным. Медикаментозная терапия направлена на устранения симптомов. Назначается большое количество склерозирующих препаратов. Вторичные кровотечения, воспаления и выпадения геморроидальных узлов являются сигналом для оперативного вмешательства. Данный способ не дает рецидивов.

Поперечная ободочная кишка: ее строение и виды заболевания

Толстый кишечник относится к органам пищеварительного тракта. Этот отдел ЖКТ имеет самый широкий просвет. В толстом кишечнике осуществляется формирование кала, а также всасывание воды из переваренных пищевых остатков. Данный орган подразделен на 5 анатомических отделов. Одним из них является поперечная ободочная кишка. Она представляет собой центральный отдел. Как и в других частях толстого кишечника, в ней могут развиваться патологические процессы. Лечением этого органа занимаются врач-гастроэнтеролог и хирург.

Анатомическое строение поперечной ободочной кишки

Поперечный отдел ободочной кишки расположен между вос- и нисходящими частями. Он проходит от печеночного до селезеночного изгиба. Поперечный отдел расположен в виде петли. Он может находиться выше или ниже уровня пупочного кольца. В некоторых случаях поперечная ободочная кишка достигает малого таза. По протяженности она считается самой длинной (около 50 см).

Внутри этот отдел представлен слизистой оболочкой. Выстилает поперечную кишку цилиндрический однослойный эпителий. Пластинка слизистой оболочки состоит из волокнистой соединительной ткани. В ней располагаются экзокринные железы и скопления лимфоидных клеток. В подслизистом слое имеются кровеносные и лимфатические сосуды, а также нервы. Мышечная оболочка представлена гладкой мускулатурой. На протяжении поперечно-ободочной кишки имеется 3 сфинктера. Первый – находится в проксимальном отделе, второй – в средней части, третий – у селезеночного изгиба.

Другие публикации:  Диета после рака прямой кишки

Брыжейка поперечной ободочной кишки расположена по задней стенке живота. В ней имеются кровеносные и лимфатические сосуды. Поперечная кишка покрыта брюшиной со всех сторон. Поэтому она относится к интраперитонеальным анатомическим образованиям.

Значение поперечной ободочной кишки в организме

Поперечный отдел толстого кишечника является срединным. Он выполняет следующие функции:

  1. Выработка секрета, необходимого для формирования конечных продуктов – экскрементов. Экзокринные железы участвуют в расщеплении клетчатки.
  2. Продвижение содержимого по просвету кишечника. Осуществляется благодаря наличию специальных лент – гаустр, а также сфинктеров.
  3. Всасывание жидкости из химуса, жирорастворимых витаминов, глюкозы и аминокислот.

Поперечная ободочная кишка имеет большое значение, так как все эти функции являются необходимыми для осуществления пищеварительного процесса. В просвете этого отдела имеется множество бактерий, которые составляют нормальную микрофлору. Они необходимы для поддержания кислотно-щелочного равновесия. Кроме того, нормальная микрофлора участвует в иннактивации патогенных бактерий.

Поперечная ободочная кишка: топография

Выше поперечного отдела толстой кишки расположены органы пищеварения. Среди них – печень, желчный пузырь, селезенка. Спереди поперечная кишка прилегает к передней брюшной стенке. Поэтому она хорошо доступна пальпации. Нижний край органа прилегает к петлям тонкого кишечника. Позади расположена поджелудочная железа, левая почка и ДПК. Эти анатомические образования отделены от поперечной ободочной кишки посредством мезаколона – брыжейки. Она обеспечивает кровоснабжение и отток лимфы от этого отдела.

Между поперечной ободочной кишкой и большой кривизной желудка расположен сальник. Он образует связку. Кровоснабжение органа осуществляется ответвлениями от верхней и нижней брыжеечной артерии.

Причины патологий поперечно-ободочной кишки

Поражение поперечного отдела ободочной кишки может возникнуть вследствие различных причин. В некоторых случаях заболевания формируются в раннем детском возрасте или во внутриутробном периоде. Это происходит из-за неправильной закладки тканей плода. К другим причинам патологий следует отнести следующие воздействия:

  1. Механическое повреждение слизистой оболочки кишки.
  2. Бактериальные и вирусные поражения.
  3. Функциональные нарушения, возникшие вследствие неврологических заболеваний.
  4. Химические воздействия.
  5. Возникновение новообразований в просвете поперечной ободочной кишки.
  6. Острое и хроническое нарушение кровообращения в брыжеечных сосудах.
  7. Хронические деструктивные процессы.

Все эти причины приводят к нарушению функционирования поперечной ободочной кишки. В результате происходит расстройство пищеварения. Все патологические состояния требуют лечения. Ведь при его отсутствии возникает застой каловых масс и интоксикация всего организма.

Заболевания поперечного отдела толстой кишки

При возникновении боли в животе следует обратить внимание, не поражена ли поперечная ободочная кишка. Симптомы повреждений могут быть разными. Клинические проявления зависят от патологического процесса, который развился у пациента. Выделяют следующие группы заболеваний поперечной ободочной кишки:

  1. Хронические неспецифические воспалительные процессы. К ним относится язвенный колит, приводящий к разрушению стенки толстого кишечника.
  2. Специфические воспалительные патологии. Примером является болезнь Крона. Деструкции может подвергаться весь пищеварительный тракт, но чаще участки повреждения локализуются в просвете тонкого и толстого кишечника.
  3. Острые воспалительные заболевания – колиты. Развиваются вследствие инфекционных вирусных и бактериальных поражений.
  4. Опухолевые заболевания поперечной ободочной кишки. Подразделяются на доброкачественные процессы и рак.
  5. Травмы живота, приводящие к повреждению стенки органа.
  6. Функциональные нарушения.
  7. Обструкция поперечной кишки калом, скоплением паразитов, опухолевым процессом.
  8. Нарушение мезентериального кровообращения вследствие тромбоза, эмболии.

В раннем детском возрасте обнаруживаются врожденные патологии кишечника. К ним относится болезнь Гиршпрунга, муковисцидоз, мегаколон.

Симптомы патологий поперечно-ободочного отдела кишечника

К признакам заболеваний поперечно-ободочной кишки относятся: боль, нарушение консистенции стула и акта дефекации, симптомы интоксикации. Неприятные ощущения в области пупка или немного ниже его уровня могут наблюдаться при любом патологическом состоянии. Если заболевание вызвано возбудителями кишечной инфекции, то будут сильно выражены. В этом случае отмечается частый жидкий стул, который может содержать различные примеси – слизь, кровь. При некоторых инфекционных процессах кал приобретает характерный цвет и запах (в виде «болотной тины», «лягушачьей икры», «рисового отвара»). Дизентерия характеризуется выраженными спазмами в левых отделах живота и ложными позывами на акт дефекации.

При хронических воспалительных процессах периодически отмечаются неприятные ощущения в животе, диарея, сменяющаяся задержкой стула. Повреждение стенки кишки приводит к образованию кровоточащих язв.

Сосудистые нарушения, застой каловых масс и врожденные аномалии приводят к развитию непроходимости кишечника. Это заболевание относится к острым хирургическим состояниям. Независимо от причины, приведшей к непроходимости, помощь требуется немедленно.

Доброкачественные новообразования в кишечнике

Доброкачественная опухоль поперечно-ободочной кишки может возникнуть из любой ткани, которая составляет стенку органа. К разновидностям этой группы заболеваний относятся: полип, миома, фиброма, гемангиома. Доброкачественные новообразования характеризуются тем, что они растут в просвет органа, не поражая толщу стенки. Распространённым видом опухолей считается полип поперечно-ободочной кишки. Он представляет собой небольшой нарост, обращённый в полость органа. При малых размерах образования полип может никак не проявляться. Однако его необходимо удалить. Из-за постоянного прохождения каловых масс по кишке доброкачественная опухоль повреждается, может кровоточить или подвергнуться инфицированию. Имеется высокий риск того, что полип «перерастет» в онкологический процесс.

Злокачественные опухоли поперечного отдела толстой кишки

Рак поперечно-ободочной кишки поражает людей пожилого возраста, но может развиться и у молодых пациентов. Чаще всего он возникает на фоне хронических воспалительных патологий, полипоза. К симптомам рака относится боль, нарушение стула, при больших размерах опухоли – непроходимость кишечника. В запущенных случаях пациенты не могут принимать пищу, отмечается увеличение паховых лимфатических узлов, повышение температуры тела, похудание и слабость.

Поперечно-ободочная кишка: лечение патологий

Лечение заболеваний поперечной ободочной кишки может быть консервативным и оперативным. В первом случае применяют антибактериальные медикаменты (препараты «Ципрофлоксацин», «Азитромицин»), противовоспалительные средства. Диарея является показанием к регидратационной терапии. Жидкость вводят различными способами. Если состояние пациента удовлетворительное, дают пить щелочную минеральную воду, раствор «Регидрон». В тяжелых случаях жидкость вводят в вену. При диарее назначают медикаменты «Смекта», «Хилак-форте», которые способствуют нормализации работы кишечника.

При деструктивных и онкологических заболеваниях проводится операция. Она заключается в резекции поперечно-ободочной кишки и сшивании свободных концов. После хирургического вмешательства необходимо соблюдать диету, так как восстановление функций органа происходит не сразу.

Ободова кишка, її будова, види захворювань та їх симптоми

Ободова кишка людини — це основний відділ товстої кишки, який є продовженням сліпої кишки.

Продовженням ободової кишки служить пряма кишка. Довжина ободової кишки людини 1,5 м, діаметр – 5-8 див. На стику ободової та сліпої кишок розташований сфінктер Бузі.

Ободова кишка класифікується на такі відділи: висхідна, поперечна, спадна і сигмовидна.

Висхідна ободова кишка людини не бере участь у процесах травлення, однак у неї всмоктується велику кількість рідини. Рідкий хімус, який надходить із тонкої в ободову, перетвориться в більш твердий кал.

Висхідна кишка є продовженням сліпої, її задня частина розміщена на задній стінці живота справа. Її довжина може становити від 12 до 20 см По передній частині проходить вільна стрічка ободової кишки, по задньомедіальній проходить сальникова стрічка, на заднелатеральной – брижова стрічка. При переході в поперечну ободову утворюється правий вигин ободової кишки.

Поперечна ободова кишка бере свій початок в правому підребер’ї. Довжина її становить 50 див. Відділ має окрему брижу, яка прикріплюється до брижової стрічці поперечної кишки. Уздовж сальникової стрічки по передній поверхні проходить ободової-кишкова зв’язка, яка на узвозі переходить у великий сальник, що прикриває поперечну ободову кишку спереду. Лівий печінковий вигин кишки розміщений в лівому підребер’ї, значно вище і глибше, ніж правий селезінковий вигин, розміщений під селезінкою. Це можна побачити на фото. При переході в низхідну кишку формується гострий кут, фіксований діафрагмально-ободової-кишкової зв’язкою.

Низхідна ободова кишка розміщена в лівій задній частині живота. Її довжина 22 см, а діаметр зменшується по мірі наближення до сигмоподібної ободової кишці.

Сигмовидна кишка розташована в лівій повздошной ямці, зміщується в область малого тазу і переміщається в пряму кишку на рівні третього крижового хребця. Її середня довжина 55 см, проте відомі значні індивідуальні коливання. Сигмовидна кишка має дві петлі, одна з них розташована на повздошной м’язі, а інша на великий поперекової м’язи.

Сигмовидна кишка з усіх боків оточена очеревиною, яка утворює брижу, довжина якої зменшується від середини до кінців сігми. Місця з’єднання сигмовидної, низхідній і прямої кишок зафіксовані невеликий брижі, а середня частина органу є рухомою.

Захворювання

В сучасному світі кількість пацієнтів, які страждають від запалень, новоутворень та інших патологій цього органу значно збільшується, що пов’язано з такими чинниками:

  • малорухливий спосіб життя, переїдання, неправильне харчування з переважанням в раціоні жирної їжі;
  • тривалі запори, гіпотонія, атонія кишечнику у осіб похилого віку;
  • збільшення рівня канцерогенів у всіх відділах товстої кишки, яка не справляється з великим навантаженням шкідливих компонентів;
  • регулярне застосування медикаментозних засобів і біологічно активних добавок, вплив яких на організм людини досконально не вивчено.
  • все патології можна умовно поділити на наступні категорії:
  • спадкового та вродженого характеру;
  • придбані.

За ознаками патологічних змін:

  • запального характеру;
  • не запальні.

    До вроджених дефектів ободової кишки відносять.

    • Дистопії. Розташування всієї товстої кишки локалізується з правої або лівої сторони внаслідок порушень ембріогенезу.
    • Подвоєння частини товстої кишки.
    • Стенози та атрезії товстої кишки. Мають одиничний або множинний характер. Супроводжуються непрохідністю кишечника і потребують операції.

    Хвороба Гіршпрунга

    Це спадкове захворювання. Основні симптоми: запор і метеоризм. Запори мають наполегливий характер тривалістю від кількох тижнів до місяців і спостерігаються з періоду появи на світ дитини або з малих років. Метеоризм у поєднанні з запорами і доповнює симптоми, не зникає навіть після цих клізм. Закрепи можуть чергуватися з діареєю тривалістю кілька днів і приводить до виснаження пацієнта. Дані симптоми з’являються на тлі відсутності ганглиевых клітин на частини кишечника або сигмовидної ободової кишок. Внаслідок постійного скорочення пошкоджених ділянок кишечника гіпертрофуються області, розташовані вище. При подальшому прогресуванні аномального ділянки порушується пасаж кишкового вмісту, що сприяє хронічних запорів і метеоризму.

    Ускладненнями даної патології є кишкова непрохідність, перфорація кишечнику, кровотеча, ентероколіт.

    Захворювання потребує операційного втручання. Здійснюється видалення аганглионарного ділянки і збільшених частин кишечника.

    Неспецифічний виразковий коліт

    Це досить поширена патологія хронічного характеру. Захворювання вражає товстий кишечник і супроводжується утворенням виразок на слизовій оболонці кишок, в основному прямої та ободової. Етіологія хвороби може бути інфекційної або імунологічної. Неспецифічний виразковий коліт поділяють по просторості, на тотальний і сегментарний, а також за симптоматикою: гостра форма і хронічна рецидивуюча. Симптоми при гострій формі: діарея до 40 разів на добу з виділеннями крові, гною, слизу, які заповнюють кишечник, гострі болі в животі. При хронічній рецидивуючій формі періоди ремісії змінюються загостреннями. Існує хронічна безперервна форма, при якій патологія протікає безсимптомно, проте впевнено прогресує.

    Другие публикации:  Налилась и болит живот

    Серед загальних симптомів НЯК: анемія, порушення водно-електролітного балансу, дистрофія печінки. Лікування хвороби доречно як консервативне, так і хірургічне.

    Дивертикулез і дивертикули

    Серед поширених захворювань органу відомі дивертикули і дивертикулез. Різниця цих патологій полягає в кількості дивертикул – мешкообразных утворень стінки кишки. Захворювання, як правило, носить вроджений характер, однак якщо воно придбане, тоді дивертикули утворюються внаслідок випинання слизової обвідної кишки через дефекти в м’язовій оболонці. Причиною цих порушень може бути запалення кишечнику, в результаті якого слабшає стінка кишки і виникає підвищення тиску в черевній області на тлі тривалих закрепів. В дивертикулах накопичується кал, що провокує запальний процес у кишечнику. Найчастіше дивертикули спостерігаються в осіб літнього віку. При відсутності запалення в дивертикулах, симптоми патології не спостерігаються. В іншому випадку, у пацієнтів виникають больові відчуття в області живота, рідкі випорожнення, нудота, блювота, втрата апетиту.

    У число ускладнень дівертікуліта входить флегмона, параколитический абсцес, перитоніт, непрохідність кишечника та малігнізація.

    До хвороб ободової кишки, що провокують виникнення утворень злоякісного характеру, відносяться поліпи. Вони бувають поодинокими та множинними, мають діаметр від 0,5 до 2 див. Вони розміщуються на широкій основі або звисають у просвіт кишки. У разі численних поліпів ризик утворення раку товстої кишки значно збільшується.

    Освіта може рости назовні і тривалий період часу не заважати проходженню калових мас. При внутрішньому зростанні спостерігається звуження просвіту кишки, що служить механічним бар’єром моторної функції кишечника. Больові відчуття виникають при значному розмірі освіти і супроводжуються крововиливом з уражених судин. Терапія захворювання полягає в хірургічному втручанні з застосуванням цитостатиків і променевої терапії.

    Рак ободової кишки є відносно сприятливою формою ракового захворювання. При своєчасному лікуванні, результат від терапії буде значно краще, ніж при раку шлунка. В процесі хвороби уражаються всі відділи практично однаково, як ліва, так і права, рідше – поперечна ободова кишка.

    Симптоми захворювання дуже різноманітні. Серед проявів хвороби, спостерігаються розлади ШКТ, больові відчуття в області живота, анемія та інтоксикація, слизові та кров’янисті виділення в кале, кишкова непрохідність.

    Рак вимагає хірургічного втручання. Проводиться широка резекція ураженої частини і певного відділу брижі з регіонарними лімфатичними вузлами. У разі метастатичної стадії хвороби здійснюється, крім оперативного втручання проводиться хіміотерапія.
    На ранніх стадіях прогноз сприятливий і виживаність пацієнтів становить 70%.

    У разі запущеної форми раку виживаність знижується до 20%. Тому своєчасне звернення до фахівця просто необхідно для того, щоб попередити ймовірність розвитку смертельного захворювання.

    Дискінезії

    Захворювання пов’язане з відсутністю органічних змін. Епідеміологія функціональних порушень найчастіше пов’язана з нервовими напругами при сильних стресових ситуаціях. Можуть виникати в результаті перенесених інфекцій, малорухливого способу життя, переїдання. При порушеннях нервової регуляції, можливі два результату.

    • Симптоми гіпертонусу. Спостерігається швидка моторика, збільшення виділеної слизу і рідини. В результаті спостерігається діарея, спазми кишечника.
    • Симптоми гіпотонус. Відбувається затримка калових мас і як наслідок, тривалі запори і тупі болі в області живота.

    У зв’язку з тим, що у пацієнтів не спостерігаються зміни в аналізах і обстеження кишки не виявляє певних порушень, терапія проводиться за допомогою неврологічних засобів, лікувальної гімнастики, фізіотерапії, народних рослинних препаратів.

    Запальні захворювання

    Виразковий коліт найчастіше вражає пряму кишку, однак може локалізувати по всій ободової кишці. Епідеміологія захворювання на даний момент не виявлено, однак існує схильність до спадковості. На слизовій оболонці виникають виразки. Больові відчуття поширюються на ліву частину живота. З калом виділяється кров.

    Хвороба Крона – патологія товстої і прямої кишки, що вражає шлунок і стравохід. Причини невідомі. Симптоми: тривала діарея, виснаження, сильна лихоманка, уражаються суглоби і очі. В кишечнику утворюються сильні виразки, які можуть формувати свищі в органи малого тазу, збільшуються лімфовузли.

    Апендицит є запалення відростка товстої кишки, викликане перекриттям вихідного отвору каловими масами або набряком. Захворювання супроводжується больовими відчуттями в правій частині живота, підвищенням температури тіла, блювотою. Вимагає негайного хірургічного втручання. У зв’язку з тим, що уражений апендикс дуже швидко перетворюється в гангрену, розривається і призводить до перитоніту.

    Геморой – варикозне розширення вен гемороїдальних сплетень, яке супроводжується такими проявами, як крововилив, біль, запалення, випадання гемороїдальних вузлів. Але не завжди всі ці клінічні ознаки проявляються одночасно.

    Хвороба розвивається безсимптомно з поступовою появою свербіння в області заднього проходу, в окремих випадках виникає відчуття тяжкості та чужорідного тіла. При значному розширенні просвіт кишки звужується і в процесі дефекації виникають сильні больові відчуття. В результаті відбувається деструкція вен і сильний крововилив з випаданням гемороїдальних вузлів.

    Лікування геморою може бути як консервативним, так і оперативним. Медикаментозна терапія спрямована на усунення симптомів. Призначається велика кількість склерозуючих препаратів. Вторинні кровотечі, запалення і випадання гемороїдальних вузлів є сигналом для оперативного втручання. Даний спосіб не дає рецидивів.

    Анатомія живота

    Поперечна ободова кишка

    (colon transversum) будучи продовженням висхідної ободової кишки, починається у правому підребер’ї, проходить через надчеревну та пупкову ділянки і закінчується у лівому підребер’ї.

    Очеревиною покрита з усіх боків і має власну брижу (mesocolon). Корінь брижі ободової кишки перетинає pars descendens duodenum, передню поверхню підшлункової залози, ліву нирку, поділяючи черевну порожнину на верхній та нижній поверхи, і разом з поперечною ободовою кишкою утворює нижню стінку чепцевої сумки. У товщі брижі ободової кишки проходять кровоносні судини, нерви та розміщені брижово-ободовокишкові лімфовузли.

    Поперечна ободова кишка зверху стикається з печінкою, жовчним міхуром, великою кривиною шлунка та селезінкою. Знизу – з петлями тонкої кишки. Спереду – з передньою черевною стінкою та великим чепцем.

    (omentum majus) являє собою з’єднання чотирьох листків очеревини, з яких два передніх є продовженням шлунково-ободовокишкової зв’язки (lig. gastrocolicum), а два задніх – продовженням цих самих листків, які повертаються до поперечної ободової кишки. На рівні поперечної ободової кишки задні два листки зростаються з її передньою поверхнею та далі злипаються з брижею ободової кишки і разом з нею йдуть до нижнього краю підшлункової залози. Верхній листок покриває підшлункову залозу, задню стінку живота, діафрагму, задній край печінки і досягає її воріт. Нижній листок покриває поперечну ободову кишку з усіх боків, утворюючи її брижу (mesocolon), яка складається з чотирьох листків очеревини. Нижче поперечної ободової кишки у новонароджених між низхідними та висхідними листками великого чепця існує порожнина, яка потім заростає, і великий чепець таким чином являє собою чотири листки нутрощевої очеревини, що зрослись між собою. Вище поперечної ободової кишки великий чепець має два листки очеревини, з’єднує велику кривину шлунка з поперечною ободовою кишкою і називається lig. gastrocolicum.

    Позаду поперечної ободової кишки розміщені дванадцятипала кишка та підшлункова залоза, які відмежовані від colon transversum її брижею та пристінковою очеревиною.

    У лівому підребер’ї поперечна ободова кишка згинається донизу flexura coli sinistra та переходить у низхідну ободову кишку. Лівий згин ободової кишки, або селезінковий згин (flexura coli splenica) розміщений на рівні І поперекового хребця. Спереду від нього розміщені тіло шлунка, ліва частка печінки та передня черевна стінка. Позаду розміщені ліва нирка, діафрагма та хвіст підшлункової залози. Зверху та ліворуч – селезінка.

    Лівий згин ободової кишки покривається очеревиною з усіх боків і фіксується за допомогою lig. phrenicocolicum до діафрагми. Названа зв’язка замикає знизу сліпий закуток селезінки, відмежовуючи таким чином передшлункову сумку від лівої приободовокишкової борозни.

    Низхідна ободова кишка

    (colon descendens) являє собою продовження донизу поперечної ободової кишки. Вона розміщена в лівій частині черевної порожнини вздовж від лівого підребер’я до лівої клубової ямки. Покривається очеревиною з трьох боків (мезоперитонеально). Позаду від неї розміщені заободова фасція Тольдта, заочеревинна клітковина, ліва нирка та м’язи задньої черевної стінки. Праворуч – лівий брижовий синус. Ліворуч – ліва приободовокишкова борозна. Ліва приободовокишкова борозна розміщена між низхідною ободовою кишкою та пристінковою очеревиною, що покриває бічну стінку живота.

    Сигмоподібна ободова кишка

    (colon sigmoideum) починається у лівій клубовій ділянці на рівні гребеня клубової кістки, проходить лобкову ділянку і закінчується в малому тазу на рівні II – III крижових хребців. Вона покривається очеревиною з усіх боків і має власну брижу (mesocolon sigmoideum). Корінь брижі сигмоподібної ободової кишки починається у лівій клубовій ямці на рівні гребеня клубової кістки, перетинає клубо-поперековий м’яз, лівий сечовід та ліві спільні клубові судини.

    Пристінкова очеревина над сечоводом утворює складку. Між цією складкою та коренем брижі сигмоподібної ободової кишки утворюється міжсигмоподібний закуток (recessus intersigmoideus). Завдяки добре розвиненій брижі сигмоподібна кишка може зміщуватися в сусідні ділянки.

    Спереду до сигмоподібної кишки прилягають петлі тонкої кишки. У розтягнутому стані – передня стінка черевної порожнини. Позаду сигмоподібної ободової кишки розміщені m. iliopsoas та vasa iliaca externa.

    Природжене розширення сигмоподібної ободової кишки, хвороба Гіршпрунга, обумовлене відсутністю вузлів інтрамуральних вегетативних нервових сплетень: міжм’язового (ауербахового) та підслизового (мейснерового). Ділянка товстої кишки, де відсутні вузли, постійно еластично скорочена, на ній відсутня перистальтика. Такий стан призводить до розширення та атонії вищерозміщених відділів, виникають запори, здуття живота, хронічна інтоксикація.

    Кровопостачання товстої кишки забезпечується гілками верхньої та нижньої брижових артерій.

    Верхня брижова артерія на кровопостачання товстої кишки віддає клубово-ободовокишкову артерію (a. ileocolica), праву та середню ободовокишкові артерії (a. colica dextra et a. colica media).

    Нижня брижова артерія віддає ліву ободовокишкову артерію (a. colica sinistra), сигмоподібні артерії (aa. sigmoideae) та верхню прямокишкову артерію (a. rectalis superior).

    Сліпу кишку та нижню частину висхідної ободової кишки кровопостачає a. ileocolica, від якої відходять передня та задня сліпокишкові артерії, а також висхідна гілка. Червоподібний відросток має власну артерію a. appendicularis, яка відходить від a. ileocolica.

    Висхідна ободова кишка кровопостачається клубовоободовокишковою артерією (a. ileocolica), правою ободовою артерією (a. colica dextra) та середньою ободовою артерією (a. colica media).

    Права ободова артерія (a. colica dextra) розгалужується на низхідну та висхідну гілки. Низхідна гілка анастомозує з висхідною гілкою a. ileocolica. Висхідна гілка анастомозує з правою гілкою середньої ободовокишкової артерії.

    Поперечна ободова кишка кровопостачається гілками середньої ободовокишкової артерії (a. colica media) та висхідною гілкою лівої ободовокишкової артерії, яка відходить від нижньої брижової артерії.

    Низхідна ободова кишка кровопостачається лівою ободовокишковою артерією та висхідною гілкою першої сигмоподібної артерії.

    Ліва ободовокишкова артерія (a. colica sinistra) розгалужується на висхідну та низхідну гілки. Висхідна гілка лівої ободовокишкової артерії анастомозує з лівою гілкою середньої ободовокишкової артерії, а низхідна гілка a. colica sinistra – з гілками першої сигмоподібної артерії.

    Другие публикации:  При выдохе болит низ живота

    Сигмоподібна ободова кишка кровопостачається сигмоподібними артеріями, які відходять від нижньої брижової артерії, а також гілками верхньої прямокишкової артерії.

    Кровопостачання органів травної системи забезпечується трьома непарними нутрощевими гілками черевної частини аорти: черевним стовбуром, верхньою та нижньою брижовими артеріями. Непарні нутрощеві гілки черевної частини аорти пов’язані між собою рядом анастомозів. Найважливійшими з них є черевно-брижовий анастомоз за рахунок a. pancreaticoduodenalis superior (від a. gastroduodenalis) і a. pancreaticoduodenalis interior (від a. mesenterica superior) та міжбрижовий анастомоз, відомий в літературі як артеріальна дуга Ріолана. Важливою об’єднуючою ланкою верхньої та нижньої брижових артерій є крайова ободовокишкова артерія (a. marginalis coli) або артерія Дрюмонда. У селезінковому куті ліва гілка середньої ободовокишкової артерії із системи верхньої брижової артерії анастомозує з висхідною гілкою лівої ободової артерії із системи нижньої брижової артерії. Це так звана точка Гриффіта. У 5% людей кровопостачання в цій точці розімкнуте, тому створюється перед-умова для ішемії селезінкового кута товстої кишки при зниженні тиску в системі брижових судин.

    Практичне значення також мають й інші «критичні точки» у кровопостачанні товстої кишки. Місце відходження від клубово-ободовокишкової артерії гілок до сліпої та висхідної ободової кишок. Тромбоз, травматичне пошкодження або перев’язка гілок в цій точці призводить до некрозу відповідних відділів кишківника і, як наслідок, – змушена правобічна геміколектомія.

    Точка Зудека – місце злиття останньої сигмоподібної артерії з верхньою прямокишковою артерією. Розміщена на рівні мису. Для збереження кровопостачання прямої кишки верхню прямокишкову артерію необхідно перев’язувати вище цієї точки.

    Характерною особливістю кровопостачання товстої кишки є наявність паралельної (крайової) судини, яка проходить вздовж брижового краю кишки. Судина складається з окремих ланок, кожна з яких являє собою судинну аркаду. Від паралельної судини до стінки кишки відходять прямі судини. На відміну від тонкої кишки паралельна судина добре виражена та є суцільною на всій довжині кишки. У цьому відношенні кровопостачання мобілізованої для пластики ділянки товстої кишки виявляється в кращих умовах порівняно з такими самими ділянками тонкої кишки. Збереження паралельної судини відіграє важливу роль для відновлення колатерального руху крові при видаленні окремих артеріальних стовбурів.

    При оклюзії нутрощевих гілок черевної частини аорти виникає хронічна ішемія органів травлення, ознаками якої є пошкодження трьох основних артеріальних басейнів: черевного стовбура, верхньої та нижньої брижових артерій.

    При оклюзії черевного стовбура спостерігається больовий синдром. При оклюзії верхньої брижової артерії – дисфункція кишківника (нестійкі випорожнення, відчуття дискомфорту, метеоризм). При оклюзії нижньої брижової артерії – дисфункція товстої кишки (здуття живота, запори, овечий кал). Третьою ознакою ішемії органів травлення є похудіння.

    Вени товстої кишки, як правило супроводжують однойменні артерії і відводять венозну кров по системі верхньої та нижньої брижових вен у ворітну печінкову вену.

    Відведення лімфи від товстої кишки відбувається у лімфатичні вузли, розміщені по ходу кровоносних судин. Відвідні лімфатичні судини цих вузлів впадають у пристінкові передаортальні лімфатичні вузли.

    В іннервації товстої кишки беруть участь верхнє та нижнє брижові сплетення, блукаючі нерви та тазові нутрощеві нерви (nn.splanchnici pelvini).

    Задньою стінкою живота є поперекова ділянка (regio lumbalis) (мал. Б. 7).

    • зверху – ХІІ ребром;

    • знизу – гребенем клубової кістки;

    • присередньо – lin.vertebralis, яка проходить через поперечні відростки хребців;

    • збоку – lin.axillaris media, або лінією Лесгафта, що з’єднує ХІ ребро з crista iliaca.

    • шкіра – товста, складками не береться або береться важко, іннервується задніми гілками грудних та поперекових нервів;

    • підшкірна жирова клітковина поверхневою фасцією поділяється на два шари: глибокий шар між поверхневою та власною фасціями отримав назву попереково-сідничної жирової подушки (massa adiposa lumbo-glutealis) значно переважає за об’ємом поверхневий шар і особливо розвинений у сідничній ділянці. Флегмони та гематоми підшкірної клітковини поперекової ділянки можуть поширюватися в сідничну ділянку і навпаки.

    У підшкірній клітковині проходять:

    • rr.dorsales від aa. lumbales;

    • rr.darsales від nn.intercostales;

    • r.cutaneus lateralis від n.iliohypogastricus (plexus lumbalis);

    • rr.dorsales від nn.lumbales.

    Глибше підшкірної жирової клітковини розміщена власна фасція fascia thoracolumbalis, що розгалужується на поверхневий та глибокий листки і утворює фасціальний футляр для м’язів поперекової ділянки.

    У першому м’язовому шарі розміщені m. latissimus dorsi та m. obliguus externus abdominis. Між цими м’язами розміщена послаблена ділянка трикутної форми trigonum lumbale, або трикутник Петіта (Пті). Він обмежений: присередньобічним краєм найширшого м’яза спини; збоку – заднім краєм зовнішнього косого м’яза живота; знизу – гребенем клубової кістки.

    Дном трикутника є внутрішній косий м’яз живота. Трикутник проектується на вертикальну лінію, опущену від нижнього кута лопатки на гребінь клубової кістки. Через поперековий трикутник можуть поширюватися гнійники із заочеревинного простору, прокладаючи собі шлях у підшкірну клітковину поперекової ділянки. Гній може проникати під найширший м’яз спини з утворенням широкої гнійної затоки. Через Петітів трикутник можна дренувати заочеревинний простір, проводячи вертикальний розріз в його ділянці. Трикутник Петіта служить місцем утворення поперекових гриж.

    Глибше розміщені м’які тканини, які по зовнішньому краю m. erector spinae поділяються на присередній та бічний відділи.

    У бічному відділі в другому м’язовому шарі розміщуються m. serratus posterior inferior та m. obliguus internus abdominis.

    Між нижнім краєм m. serratus posterior inferior та ХІІ ребром зверху, вільним краєм m. obliguus internus abdominis знизу і збоку та збоку від m. erector spinae утворюється ромб Лесгафта-Грінфельта. Назовні ромб прикривається найширшим м’язом спини. Дном ромба є апоневроз m. transversus abdominis. Через щілину в апоневрозі проходить підребровий судинно-нервовий пучок (n.subcostalis, a. et v. subcostalis), а також можуть виходити гнійники заочеревинного простору. Як і трикутник Петіта, ромб Лесгафта-Грінфельта може служити місцем утворення поперекових гриж. Ромб Лесгафта-Грінфельта використовується для міжм’язового доступу до органів заочеревинного простору.

    Третій м’язовій шар бічного відділу поперекової ділянки утворений m. transversus abdominis. У цій ділянці він представлений апоневрозом, який збоку переходить у м’язові волокна, а досередини – в глибоку пластинку fascia thoracolumbalis. Внутрішня поверхня м’яза покривається fascia transversalis, спереду від якої розміщений заочеревинний простір.

    У присередньому відділі поперекової ділянки під найширшим м’язом спини розміщений м’яз-випрямляч хребта (m. erector spinae). М’яз залягає в кістково-фіброзному футлярі, утвореному дугами, остистими та поперечними відростками поперекових хребців і глибоким листком fascia thoracolumbalis. Поверхневий листок фасції прикріплюється до остистих відростків хребців, покриваючи ззаду м’яз-випрямляч хребта, і біля зовнішнього краю м’яза зростається з глибоким листком. Останній фіксується до поперечних відростків хребців і відмежовує м’яз-випрямляч хребта від вентрально розміщених m. quadratus lumborum et m. psoas major.

    Глибокий листок fascia thoracolumbalis зверху та знизу потовщується, утворюючи знизу lig. iliolumbale, що зміцнює крижово-поперековий суглоб, а зверху разом з апоневрозом поперечного м’яза живота утворює lig. lumbocostale, яку лікарі-урологи розтинають при доступах до нирки.

    Попереду від глибокого листка fascia thoracolumbalis розміщений m. quadratus lumborum. Передня поверхня м’яза покривається fascia quadrata, частина – fascia endoabdominalis.

    Між квадратним м’язом та фасцією, що його покриває, проходить підребровий судинно-нервовий пучок, n. iliohypogastricus та n. ilioinguinalis. Косий хід названих нервів необхідно враховувати при поперекових доступах до органів заочеревинного простору, тому що їх пошкодження призведе до атрофії м’язів живота.

    Попереду від квадратного м’яза попереку та дещо досередини (до хребта) розміщений великий поперековий м’яз (m. psoas major). Він також покривається внутрішньочеревною фасцією, fascia psoatis.

    Клітковина, що оточена фасціальним футляром квадратного м’яза попереку та великого поперекового м’яза, може служити шляхом поширення затокових абсцесів при туберкульозному ураженні поперекових хребців. По ходу великого поперекового м’яза гній може опускатися на стегно і досягати малого вертлюга, до якого прикріплюється клубово-поперековий м’яз.

    Fascia quadrata і fascia psoatis зверху потовщуються, утворюючи дві зв’язки: над m. psoas major – lig. arcuatum mediale, над m. quadratus lumborum – lig. arcuatum laterale.

    Вище цих зв’язок між поперековою та ребровою частинами діафрагми розміщений щілиноподібний простір trigonum lumbocostale, у межах якого відсутні м’язові волокна. Цей простір ще називають отвором Бохдалека. Це місце утворення діафрагмових гриж. Запальні процеси заочеревинної клітковини можуть через названий отвір проникати в навколоплевральну клітковину.

    Поперекова ділянка кровопостачається за рахунок підребрових (правої та лівої) та парних поперекових артерій.

    A. subcostalis разом з n.subcostalis розміщені вздовж нижнього краю XII ребра на передній поверхні m. quadratus lumborum. Пронизуючи апоневроз поперечного м’яза живота, артерія та нерв залягають між m. transversus abdominis та m. obliguus internus abdominis.

    Поперекові артерії aa. lumbales починаються від черевної частини аорти. Дві верхні артерії розміщені позаду ніжок діафрагми; дві нижні праві артерії проходять по передньобічній поверхні тіл поперекових хребців, проникають під m. psoas major та m. quadratus lumborum і виходять на передню поверхню апоневроза поперечного м’яза живота. Пронизуючи апоневроз, вони проникають в щілину між поперечним та внутрішнім косими м’язами живота.

    Іннервація поперекової ділянки забезпечується підребровим та поперековими нервами.

    Їх задні гілки (rr.dorsales) підходять до m. erector spinae. Задні гілки 3 верхніх поперекових нервів пронизують поверхневий листок fasciae thoracolumbalis та іннервують шкіру присередніх відділів поперекової ділянки, а своїми nn.clunium superior – шкіру сідничної ділянки.

    Передні гілки поперекових нервів утворюють поперекове сплетення (plexus lumbalis). Його верхні гілки n.iliohypogastricus та n.ilioinguinalis виходять з-під бічного краю m. psoas major на передню поверхню m. quadratus lumborum, пронизують m. transversus abdominis і лягають в щілину між ним та m. obliguus internus abdominis.

    Між внутрішньочеревною фасцією та пристінковим листком очеревини розміщується заочеревинний простір spatium retroperitoneale.